Нові «Єрмаки» на підході

Гучна справа «Мідас» спричинила чимало галасу та спонукала одну з найвпливовіших осіб в Україні піти у відставку. Тому місце голови ОП знов вакатне. Незважаючи на те, що суто юридично, ця посада не наділяє людину надзвичайними повноваженнями, на ділі – президент призначає собі помічника, який виконує своєрідну роль «ланцюжка» між гарантом та іншими органами влади країни.

Саме тому, надзвичайно важливо, хто саме займає посаду очільника Офісу Президента, адже якщо «ланцюжок» починає поступово іржавити від опіумної слини, що стікає з корупційних пазурів, врешті-решт, зв’язок президента з країною втрачається і маємо банальні схеми з розпилу бюджету, на які ніхто з виконавчої влади не звертає увагу.

Тож поки заступники екс-голови ОП намагаються виконувати свої обов’язки, ми можемо розглянути реальних кандидатів на цю посаду. Денис Шмигаль – діючий Міністр оборони; Михайло Федоров – голова Мінцифри та Перший віцепрем’єр; Кирило Буданов – очільник ГУР; перший заступник МЗС Сергій Кислиця – перший заступник голови МЗС; Павло Паліса – заступник керівника ОП.

Звичайно, цих людей знає майже вся країна, та лише зі сторони, яку зручно показати в ефірі «Телемарафону». Ми ж пропонуємо зазирнути за лаштунки їхнього справжнього життя.

Денис Шмигаль роками подавався як «технократ без скандалів». Без різких заяв, без емоцій, без зайвих рухів. Саме таких людей система любить найбільше – тих, хто не створює проблем і не ставить запитань. Він став ідеальним менеджером середовища, де корупція працює без шуму.

Достатньо лише згадати про минуле Шмигаля у енергетичних компаніях пов’язаних з ДТЕК. Призначення радником з енергетики людини з орбіти Ріната Ахметова стало лише формальністю – реальні рішення і так приймалися в комфортному для олігархів режимі. RAB-тарифи, борги «Енергоатому», перекладання модернізації мереж на плечі споживачів – усе це відбувалося під акомпанемент прем’єрського «уряд не втручається в роботу регулятора».

Шмигаль не підписував корупційних рішень особисто. Він робив інше – створював ідеальні умови, в яких їх підписували без нього.

Так і вийшло, наприклад, з фігурантами справи «Мідас». Звичайно, ім’я Шмигаля не звучить у плівках Міндіча. Проте масштабна схема такого рівня аж ніяк не могла реалізуватися без мовчазної згоди уряду. Жодних публічних аудитів, жодних жорстких кадрових рішень, жодних спроб політичної відповідальності. Позиція була стабільною і зручною: «Нехай розбираються правоохоронці».

Проблема в тому, що правоохоронці приходять вже після того, як гроші виведені, а схеми відпрацьовані. І саме в цьому місці роль прем’єра перестає бути «технічною».

А от історія з Олексієм Чернишовим остаточно знімає з Шмигаля маску «відстороненого менеджера». Коли НАБУ оголосило підозру екс-міністру, логічним кроком була б негайна політична дистанція. Натомість країна побачила обережний захист, загорнутий у фрази про презумпцію невинуватості. Чіткий сигнал – уряд не готовий жертвувати «своїми», навіть коли ті стають токсичними.

Причина доволі проста – «Range Rover» Sport, що вдалося зафіксувати на камери біля Кабміну. Чий? Дружини. А точніше її компанії – ПП «КАДіС УА». А те, що чоловік на ньому їздить, так це ж не заборонено. Чому тоді не було зазначено у декларації, якщо це авто на балансі компанії дружини? Можливо через те, що і компанія, і, власне, сім’я є прикриттям для Шмигаля і його «мовчазного» заробітку? Інформація для роздумів та ретельніших перевірок НАБУ.

Ще одним «мовчазним» кандидатом на пост ОП є Кирило Буданов. Усі закупівлі ГУР настільки ж засекречені як від суспільства, так і від влади, наскільки і власне життя очільника військової розвідки. Добре, зрозуміло – війна. Навіть можна зрозуміти обвинувачення у «зраді» тих, хто намагається докопатися до правди – а на що ж витрачаються мільярди з бюджету. Проте не зрозуміло, чому не давати можливості провести аудит МО, затягувати відповіді, затримувати документи?

Справа «Спецтехноекспорту», що отримав десятки мільйонів доларів переплат за озброєння, яке не надав вчасно, досі викликає сумніви – чи то класична схема з відкатами, чи то хитре маскування від ворогів. При чому, як зовнішніх, так і внутрішніх.

Так чи інакше – Буданов мовчить, називає зрадниками всих, хто намагається зрозуміти, куди і як ГУР витрачає бюджет та робить усе можливе, аби лояльні до нього командири були поруч.

Про невідомі витрати бюджету і «лояльних командирів» не слід забувати, коли йдеться й про Михайла Федорова, що одного з ймовірних кандидатів на пост голови ОП. Його, на перший погляд, безсумнівна репутація має тріщини, що беруть свій початок у минулому.

Голова Мінцифри прийшов до влади завдяки одній зі своїх компаній – «SMM Studio». Конвертаційна фірма допомагала у відмиванні грошей багатьом бізнесам. Одним з клієнтів був «Квартал 95», і це, після перемоги Володимира Зеленського на виборах, дало змогу Федорову отримати міністерське крісло. У той самий час, співзасновник «SMM Studio» Егор Корнієнко несподівано стає заступником голови Запорізької області.

Трохи раніше, а саме у 2016-2017 рр, правоохоронці викрили групу шахраїв, які виманювали у жінок гроші на БАДи для схуднення. «Міжнародний центр інноваційних технологій в області корекції тіла ІННОЦЕНТР» – саме таку назву мала їх компанія, сайтом якої займався Федоров. Гроші жертв виводили на картки третіх осіб після чого блокували номери потерпілих.

Звичайно, минуле може залишатися в минулому. Проте з огляду на бекграунд Федорова, відсутність публічного аудиту Мінцифри та залучення підрядників без конкурсів виглядає, м’яко кажучи, підозріло.

Найменш підозрілими серед ймовірних кандидатів на пост очільника ОП є Сергій Кислиця та Павло Паліса. Репутація лева, що розносить представників рф в ООН та тигра, який нищить ворогів на полі бою, дала обом можливість проявити себе на нових посадах. Проте заступник голови МЗС Кислиця і заступник голови ОП Паліса виглядають менш «яскраво» у порівнянні з минулим.

У той самий час, обидва здобули чималу владу і тепер впливають на кадрові рішення. Не дивно, що кожен з них підбирає оточення під себе.

Варто зазначити, що Паліса не має чіткого публічного переліку зобов’язань, проте впливає на рішення президента щодо ситуація з питаннями військових кадрів і ситуації на фронті. Володимир Зеленський привів його до ОП, аби екс-холодноярівець став своєрідним містком між ним, армією і ситуацією на полі бою.

Як Кислиця, так і Паліса мають величезний досвід у своїх сферах та (принаймні на папері) репутацію не заплямовану корупцією. Але справа в тому, що обидва вони професіоналами у власних сферах, тоді як нова посада може стати для них викликом.

Залишаються Шмигаль, Буданов і Федоров. Троє людей, які як за власним бекграундом так і потоковою діяльністю без проблем могли б зайняти місце голови ОП. Та чи зможе хтось з них відмовитись від спокуси скористатися усіма перевагами статусу, яким, скоріш за все, так вдало користувався Андрій Єрмак у власних цілях беручи до уваги їх минуле?